До Дня рідної мови

 Моря перелетиш і не впадеш,

Допоки буде в серці рідна мова…

 Д.Павличко

                   Як ростуть слова

              Про це вже мало хто пам’ятає, бо минуло відтоді не сто, не двісті, а тисячі років. На щедрих землях серед гір жило плем’я німів. Німи вирощували виноград, персики, апельсини, всіляку городину, були працьовиті, а тому й жили в достатку. Та коли б ми з вами якимось дивом потрапили в ті краї, то не почули б жодного слова. Тільки шум водоспаду і щебетання пташок лунали там. Німи не вміли говорити – тільки губами ворушили і читали слова по  устах. Може, то було й  непогано, бо ж не спалахували ні сварки, ні лайки, а тому приятелювали між собою і старий, і малий.

             І тільки  бабуся Мова жила самотиною за високим муром. Щодня вона поралася у квітнику. Мову вважали чарівницею, адже вона розумілася на травах: яка від кашлю, яка від зубного болю, а яка від лихоманки. Якось до бабусі прийшов юнак. З його тремтячих уст дізналася Мова про горе. Сусідська дівчина, сліпа від народження, почувалася дуже самотньою і марніла, гасла з дня на день. Німи нічим не могли їй зарадити, бо сліпа дівчина не бачила слів утіхи… 

             – Не можу я повернути дівчині зір, – похитала головою бабуся Мова. – Та є у мене таємниця.

              І Мова повела хлопця у свій дивовижний квітник.

             – Ми тут… Ми тут… Ми тут… – забриніло зусібіч. Ті звуки линули від квітів.

             – Це слова, – пояснила бабуся. – Зірви найкращі, віднеси дівчині, хай вона почує, хай радість прийде в її засмучену душу.

              Який же то був букет! Мінився золотими, синіми, червоними барвами, пахтів, наче персиковий сад, і звучав так чарівно, що завмирало серце.

             – Ти… вродлива… ти… потрібна мені… я буду… завжди поруч… з тобою…

             А наступного дня всі німи  з’юрмилися  біля подвір’я  бабусі Мови. Вони прийшли по слова. Благально простягали руки, з надією дивилися на Мову.

              – Я навчу вас вирощувати слова, – прошепотіла старенька і винесла кошик із корінчиками. – Кожне слово, наче квітка, має корінь. А з нього виростають листочки – суфікси, пагінці – префікси і пуп’янки – закінчення. З одного кореня може вирости багато слів – квітів. Бережіть свої квітники, виполюйте бур’яни і вирощуйте найкращі слова.

              По корінчику розібрали німи щедрий дарунок Мови, обсадили всю землю дивоквітами і передали наступним поколінням таємницю про те, як ростуть слова.

Л. Мовчун 

Слово про слово

 Умієш сказати – умій і змовчати.

Менше говори – більше почуєш.

Слово – срібло, мовчання – золото.

Слів не розкидаєш – добру славу маєш.

Спершу слово зваж, а потім скаж.

Від теплого слова і крига скресне.

Добре слово краще, ніж готові гроші.

Не кидай словами, як пес хвостом.

Дурний язик – голові не приятель.

І від солодких слів буває гірко.

Слова щирого вітання дорожчі за частування.

Гостре словечко коле сердечко.

Добре слово варте завдатку.                                                                           

 Словникова скринька

Навпростець – не по дорозі, найкоротшим шляхом.

 Самотужки – власними силами, без сторонньої допомоги.

 Хвацько – завзято, запально.

Набакир – з нахилом убік, зсунувши на одне вухо.

Похапки – нашвидку, наспіх, як – небудь, поспіхом.

Нишком – потайки, непомітно для інших, крадькома.

Вщент – зовсім, повністю, остаточно.

Ущерть – до самого верху, по самі вінця.

Вельми – дуже, значною мірою.

Навмання – не маючи уявлення, наздогад.

Мерщій – якомога швидше, скоріше.

Нагло – раптово.            

Чому ми так говоримо?

           Не ликом шитий. Лико – липова кора. З неї на Русі плели короби, лапті. Взуття з лика носили бідні люди. Вислів „не ликом шитий” означав, що людина не з простих, не з бідних. Згодом його почали вживати у ширшому розумінні: він не простак.

          Сім п’ятниць на тиждень. Колись давно у п’ятницю влаштовували ярмарки. Тому селяни у цей день не працювали на полі, а їхали торгувати. Згодом про ледарів стали говорити, що у них сім п’ятниць на тиждень.

           Ні пуху ні пера. Цей вислів придумали мисливці: перо означало птицю (пір’я), а пух – звіра (пушний звір). Щоб не наврочити, не накликати біди, вирушаючи на полювання, говорили зовсім протилежне тому, що задумали, супроводжуючи свої слова ще й ритуальними діями (сплюнути через ліве плече).

          Березової каші дати. Колись у школі за найменшу провину учнів били. Найпоширенішим  знаряддям у цьому методі виховання були березові різки. Оскільки в нагадуванні про покарання було мало приємного, про нього говорили натяком, прямо не називаючи: „Ось дам тобі березової каші”.

         За сімома замками (печатками).У цьому біблійному виразі згадується про книгу, яку нікому не вдавалося розгорнути, щоб прочитати, що в ній написано. У сучасній мові він уживається на ознаку чогось далекого, неприступного.